Артериальная гипертензия и острая декомпенсированная сердечная недостаточность: клиническое течение и прогноз. |
|
|
А.Н. Пархоменко, С.Н. Кожухов, А.А. Степура, М.Е. Пиюк, Г.И. Горзов, Д.А. Белый, А.С. Пасхалова.
Национальный научный центр "Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско" АМН Украины, г. Киев.
Цель – оценить влияние наличия артериальной гипертензии (АГ) в анамнезе на летальность и частоту повторных госпитализаций при двухлетнем наблюдении у пациентов, госпитализированных с острой декомпенсированной сердечной недостаточностью (ОДСН).
Материал и методы. У 117 больных с ОДСН (средний возраст (67,5±1,03) года) проведен анализ клинико-анамнестических характеристик и данных инструментальных исследований в зависимости от наличия в анамнезе АГ. Критерием включения в исследование была необходимость применения внутривенных петлевых диуретиков. Средняя фракция выброса левого желудочка на момент госпитализации составила (37,7±1,5) %. Состояние функции почек оценивали по скорости клубочковой фильтрации (СКФ). Анализировались конечные точки: кардиоваскулярная смерть и повторная госпитализации по поводу дестабилизации СН.
Результаты. В исследовании отмечено, что у 75,5 % госпитализированных по поводу ОДСН больных регистрируется сопутствующая АГ. Пациенты с АГ были старше ((69,3±1,02) и (62,7±2,50) года соответственно, Р<0,05), больше лиц женского пола (46,5 против 16,1 %, Р<0,05), у них выше индекс массы тела ((29,9±0,87) и (26,2±0,69) кг/м2 соответственно, Р<0,05). На момент госпитализации синусовый ритм отмечался у 46,6 % больных, фибрилляция предсердий – у 53,4 % с одинаковым распределением между группами. В стационаре больные получали перорально бета-адреноблокаторы (в 95,7 % случаев), ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ) (в 87,1 %), внутривенно нитраты (в 42,2 % случаев). Антагонисты альдостерона использовали у 86,2 % больных. В динамике 10 дней лечения у больных с АГ в анамнезе регистрировали рост мочевины сыворотки крови с (7,5±0,99) до (12,1±1,78) ммоль/л (Р<0,05) и увеличение креатинина с (109,8±4,72) до (117,3±6,88) ммоль/л (Р<0,05). Исходно СКФ у больных с АГ составила (60,6±2,21) мл/мин, по сравнению с (70,1±7,63) мл/мин в группе сравнения (Р<0,05), причем в процессе лечения такое соотношение не менялось. Госпитальная летальность составила 2,6 %, летальность на протяжении 2 лет – 17,2 %, частота регоспитализаций – 30,1 %. При анализе конечных точек не было обнаружено различий между группами (Р=0,212 логранк тест).
Выводы. У больных ОДСН с АГ в анамнезе наблюдается сниженный глобальный показатель функции почек – СКФ, при этом, наличие АГ в анамнезе не влияет на летальность и частоту регоспитализаций при двухлетнем наблюдении.
Предиабетические состояния у лиц молодого возраста с артериальной гипертензией и абдоминальным ожирением
Т.А. Перцева, М.К. Рокутова
Днепропетровская государственная медицинская академия
Цель – изучить показатели углеводного обмена у молодых лиц с артериальной гипертензией (АГ) в зависимости от наличия абдоминального ожирения (АО).
Материал и методы. Обследовано 40 амбулаторных пациентов (23 (58 %) мужчины и 17 (43 %) женщин) с АГ I–II стадии. Средний возраст больных составил (33±6,8) года. Все пациенты были разделены на 2 группы в зависимости от наличия АО согласно классификации IDF (2005): 1-я группа – 20 пациентов с АГ и АО, 2-я группа – 20 больных с АГ без АО. Группы были однородны по полу и возрасту. Всем больным проводилось объективное исследование, антропометрия, измерение артериального давления (АД) кл., глюкозотолерантный тест.
Результаты. В 1-й группе индекс массы тела (ИМТ) в среднем составил (37,1±7,8) кг/м2, глюкоза капиллярной крови натощак – (5,8±0,2) ммоль/л, глюкоза капиллярной крови через 2 ч после нагрузки – (8,3±2,7) ммоль/л. По степени АО пациенты были разделены на 3 подгруппы: 1-я степень АО наблюдалась у 7 (35 %) пациентов, 2-я степень – у 6 (30 %) лиц, 3-я степень – у 7 (35 %) больных. В 1-й подгруппе глюкоза крови натощак в среднем составила (5,7±0,1) ммоль/л, глюкоза крови через 2 ч после нагрузки – (5,9±2,2) ммоль/л; у всех пациентов наблюдалась нарушенная гликемия натощак (НГН); нарушенная толерантность к глюкозе (НТГ) и сочетание НГН и НТГ – только у 2 (29 %) лиц. Во 2-й подгруппе глюкоза крови натощак в среднем составила (5,8±0,2) ммоль/л, глюкоза крови через 2 ч после нагрузки – (10,1±1,1) ммоль/л; у всех пациентов наблюдалась НГН; НТГ и сочетание НГН и НТГ – у 4 (67 %) лиц. В 3-й подгруппе глюкоза крови натощак в среднем составила (5,9±0,1) ммоль/л, глюкоза крови через 2 ч после нагрузки – (10,3±1,1) ммоль/л; у всех пациентов наблюдалась НГН; НТГ и сочетание НГН и НТГ – у 6 (86 %) лиц. Таким образом, достоверно при увеличении ИМТ прямо пропорционально увеличивается количество лиц с НГН и НТГ (Р<0,05). Во 2-й группе ИМТ в среднем составил (23,6±2,2) кг/м2, глюкоза крови натощак – (4,9±0,9) ммоль/л, глюкоза крови через 2 ч после нагрузки – (5,9±1,2) ммоль/л. У 1 (5 %) пациента наблюдалась НГН и НТГ, сочетание НГН и НТГ не наблюдалось ни у одного пациента.
Выводы. У лиц с АГ и АО достоверно более выражены нарушения углеводного обмена по сравнению с пациентами с АГ без АО. Причем, при увеличении степени АО прямо пропорционально увеличивается количество лиц с предиабетическими состояниями. Данной категории больных необходимо рекомендовать и контролировать, как медикаментозное (гипотензивная терапия), так и немедикаментозное (диетотерапия) лечение, для достижения целевых уровней АД и постепенного снижения ИМТ.
Ефективність застосування лівообертаючого ізомеру амлодипіну у хворих на гіпертонічну хворобу
О.А. Петринич
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці
Вважають, що ліки на основі лівообертаючих молекул більш безпечні та ефективні, оскільки S(-) ізомер має корисні фармакологічні властивості, а R(+) ізомер (правообертаючий) або неактивний, або відповідає за появу небажаних ефектів. Так, у суміші ізомерів амлодипіну саме S(-) ізомер має кальційблокуючі властивості, а R(+) ізомер розцінюють як неактивний. Існує також альтернативна думка, що саме завдяки наявності двох ізомерів можливі всі ті терапевтичні властивості амлодипіну, які на даний час вивели цей препарат на лідируючі позиції у лікуванні артеріальної гіпертензії та профілактиці серцево-судинних катастроф.
Мета – вивчити вплив лівообертаючого S-ізомеру амлодипіну на гемодинаміку та метаболічні показники у хворих на гіпертонічну хворобу.
Матеріал і методи. Обстежено 18 хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) І–ІІ стадій та 20 практично здорових осіб, репрезентативних за віком і статтю. У пацієнтів детально вивчали анамнез, проводили фізикальне та лабораторно-інструментальне обстеження. Кров для біохімічного дослідження брали із ліктьової вени вранці натще. Досліджували показники вуглеводного та ліпідного обміну, пероксидного окиснення ліпідів й антиоксидантного захисту за загальноприйнятими методиками. Для оцінки ступеня резистентності до інсуліну розраховували показник НОМА-IR. Лівообертаючий S-ізомер амлодипіну (азомекс, "Актавіс") призначали у початковій дозі 2,5 мг на добу. Оцінку результатів застосування S-амлодипіну здійснювали через 4 тиж. Оцінку різниці сукупностей вибірки проводили, використовуючи t-критерій Стьюдента. Достовірність різниці між показниками на етапі лікування визначали за допомогою парного двовідбіркового тесту. За достовірну приймали різницю при Р<0,05.
Результати. У хворих на ГХ до початку лікування виявлено гіперінсулінемію, гіпер-С-пептидемію, інсулінорезистентність, дисліпідемію, активацію пероксидного окиснення ліпідів та зниження антиоксидатного захисту. На тлі проведеного лікування спостерігали достовірне зниження рівня систолічного та діастолічного артеріального тиску (на 16,3 та 11,3 % відповідно) без появи рефлекторної тахікардії. Встановлено достовірне зниження рівня імунореактивного інсуліну (на 31,3 %), С-пептиду (на 32,9 %), індексу НОМА-ІR (на 33,5 %) без достовірних змін рівня глюкози натще. Терапія S-амлодипіном призвела до достовірного зниження рівня загального холестерину (на 10,9 %), вмісту малонового альдегіду у плазмі (на 17,7 %) та підвищення рівня глутатіону відновленого (на 7,4 %). Прийом 2,5 мг S-амлодипіну не супроводжувався появою набряків та добре переносився обстеженими пацієнтами.
Висновки. Дані проведеного дослідження свідчать про позитивний вплив S-ізомеру амлодипіну на гемодинаміку та метаболічні показники у хворих на гіпертонічну хворобу.
Зміни структурно-геометричного та функціонального стану ЛШ у пацієнтів, що страждають на АГ помірного додаткового ризику під впливом монотерапії епросартану мезилатом
К.О. Познанська, В.В. Сиволап
Запорізький державний медичний університет
Серцево-судинні захворювання на сьогоднішній день посідають провідне місце у структурі загальної захворюваності та смертності. В Україні на артеріальну гіпертензію страждають понад 30 % дорослого населення. Тяжкість та прогноз захворювання залежать від розвитку ускладнень. Основними органами-мішенями є серце та мозок. Тому на перший план виступають антигіпертензивні стратегії, що одночасно здійснюють гіпотензивний та органопротекторний (кардіо-, церебро-, нефро-, ангіо-) ефект.
Мета – дослідити вплив епросартану мезилату на показники структурно-геометричного та функціонального стану лівого шлуночка у пацієнтів з помірним додатковим ризиком.
Обстежено 27 пацієнтів (14 чоловіків, 13 жінок). Середній вік – (51,44±1,53) року. До та після 6-тижневого вживання епросартану мезилату у дозі 600 мг/добу хворим проводили ехокардіографічне дослідження.
Результати. Під впливом монотерапії епросартану мезилатом зменшилися товщина задньої стінки лівого шлуночка в діастолу на 15,38 % (Р<0,005), товщина міжшлуночкової перегородки в діастолу – на 20,21 % (Р<0,005). Відносна товщина стінки (2HD) та індекс маси міокарда лівого шлуночка зменшилися на 18,9 % (Р<0,01) та 19,9 % (Р<0,005) відповідно. Регрес гіпертрофії міокарда лівого шлуночка супроводжувався зменшенням його внутрішньоміокардіальної напруги на 33,6 % (Р<0,001).Об’ємні показники лівого шлуночка достовірно не змінилися (Р>0,05). При цьому індекс об’єм–маса лівого шлуночка збільшився на 24,92 % (Р<0,05).
Достовірного впливу на систолічну функцію лівого шлуночка відзначено не було (Р>0,05). Під впливом лікування епросартану мезилатом зменшився ступінь виразності порушення діастолічного наповнення лівого шлуночка у 21 (77,8 %) хворого, зміни були відсутні у 5 (18,5 %) хворих та погіршення патерну діастолічної дисфункції спостерігалося у 1 (3,7 %) хворого.
Антигіпертензивний ефект при застосуванні фіксованої комбінації антигіпертензивних препаратів у хворих на ГХ
С.А. Поліщук, П.І. Сидоренко, Г.Д. Радченко, С.М. Кушнір, М.Н. Рейко
Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ
Мета – порівняти антигіпертензивний ефект та безпечність застосування фіксованої комбінації лізиноприлу в дозі 10 мг та гідрохлоротіазиду в дозі 12,5 мг у пацієнтів на гіпертонічну хворобу – препаратів "Лізопрес 10" (ВАТ "Луганський хіміко-фармацевтичний завод") та "Ліпразид 10" ( ЗАТ НВЦ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод", Україна).
У дослідження було включено 74 пацієнти. Усім пацієнтам були проведені такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, об’єктивне обстеження, вимірювання офісного систолічного (САТ) і діастолічного (ДАТ) артеріального тиску, частоти скорочень серця (ЧСС), біохімічне дослідження крові, загальноклінічні дослідження крові та сечі, електрокардіографію (ЕКГ), добове моніторування АТ (ДМАТ), реєстрацію побічних явищ, оцінку ефективності лікування.
Методом сліпих конвертів, усі пацієнти були рандомізовані отримувати "Лізопрес 10" (n=37) або "Ліпразид 10" (n=37). Препарати призначалися у дозі 1 таблетка на добу, при відсутності ефекту через 7 днів дозу препарату збільшували до 2 таблеток на добу. На початку дослідження групи пацієнтів достовірно не відрізнялися за основними клініко-демографічними показниками.
Препарат "Лізопрес 10" характеризувався достовірним та ефективним зниженням рівнів офісних САТ, ДАТ та ЧСС відповідно на 31,5; 20,6 мм рт. ст. та 5,9 за 1 хв, що достовірно було вище, ніж при лікуванні препаратом Ліпразид 10", відповідно на 30,5; 17,1 мм рт. ст. та 4,8 за 1 хв. За рівнем досягнутого АТ групи достовірно не відрізнялися.
На тлі лікування в обох групах спостерігалося достовірне зниження рівнів середньодобових, денних, нічних САТ/ДАТ відповідно у групі "Лізопресу 10" на 18,3/15,4; 23,0/15,2 та 14,6/14,9 мм рт. ст., а у групі "Ліпразиду 10" – на 20,1/16,8; 24,4/17,2 та 15,9/14,8 мм рт. ст. У кінці дослідження групи достовірно не відрізнялися між собою за рівнем досягнутого АТ.
Висока антигіпертензивна ефективність препаратів, що порівнювалися, підтверджувалася достовірним зменшенням підвищеної варіабельності денного та нічного САТ та індексів навантаження часом, тривалістю антигіпертензивного ефекту близько 24 год, високим співвідношенням Т/Р, зниженням величини та швидкості ранкового підйому САТ. Окрім того, "Лізопрес 10" сприяв нормалізації добового профілю АТ. За ефективністю препарат "Лізопрес 10" достовірно не відрізнявся від препарату "Ліпразид 10".
Обидва препарати характеризувалися низькою частотою виникнення побічних реакцій, були метаболічно нейтральними та добре переносилися хворими. За переносністю препарати достовірно не відрізнялися між собою.
Эффективность антигипертензивной терапии эналаприлом у пациентов с различными концентрациями СРБ
А.Е. Поляков, А.В.Степанова
Одесский государственный медицинский университет
Исследования последних лет подтверждают большое значение биомаркеров воспалительного процесса в оценке кардиоваскулярного риска. Установлена связь между содержанием в субклиническом диапазоне С-реактивного белка (СРБ) и артериальной гипертензией (АГ). Цель – изучение эффективности антигипертензивной терапии (АГТ) эналаприлом в зависимости от концентрации СРБ.
В исследование включили 52 пациента с АГ (24 мужчины и 28 женщин) в возрасте 42–68 лет, ранее не получавших АГТ. АГ 1-й степени выявлена у 11, 2-й степени – у 27 и 3-й степени – у 14 больных. Суточная доза эналаприла составила 20 мг (10 мг 2 раза в сутки). Концентрацию СРБ определяли количественным методом иммуноферментного анализа. Уровень СРБ в диапазоне 3–10 мг/л расценивали как высокий кардиоваскулярный риск.
Средний уровень офисного систолического артериального давления (САД) до начала лечения составил (163,2±5,7) мм рт. ст., диастолического артериального давления (ДАД) – (96,2±2,3) мм рт. ст. Концентрация СРБ варьировала от 0,32 до 8,17 мг/л (5,16±0,64) мг/л. У 14 пациентов уровень последнего не достигал, а у 38 превышал 3,0 мг/л. Через 1 мес после начала лечения величина САД уменьшилась до (142,7±6,2) (Р<0,05), ДАД – до (87,2±2,6) (Р<0,05) мм рт. ст. Корреляционный анализ связи между исходной концентрацией СРБ и DСАД в процессе лечения установил величину коэффициента корреляции равную (-)0,58 и DДАД – (-)0,59. 8 пациентам через 1 мес в связи с незначительной эффективностью лечения была предложена иная терапия. У 7 из них уровень СРБ превышал 3,0 мг/л.
Через 3 мес после начала лечения эналаприлом у 44 пациентов величина САД составила (139,4±5,2) мм рт. ст. (Р<0,01), ДАД – (88,1±2,5) мм рт. ст. (Р<0,05) мм рт. ст., величина коэффициента корреляции – (-)0,55 и (-)0,61 соответственно.
Важно отметить тенденцию, демонстрирующую возрастание уровня СРБ по мере увеличения тяжести АГ. Так у пациентов с АГ 1-й степени средняя концентрация СРБ составила (3,91±0,94), 2-й степени – (5,37±0,77), 3-й степени – (6,55±1,02) мг/л.
Таким образом, повышение эффективности лечения больных с АГ с использованием эналаприла ассоциирована с низким уровнем биомаркера кардиоваскулярного риска СРБ, что может являться ориентиром при выборе АГТ.
Особливості лікування артеріальної гіпертензії у хворих із супутнім ХОЗЛ
Л.В. Распутіна
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
Поряд з епідеміологічною поширеністю артеріальної гіпертензії (АГ), спостерігається збільшення частоти поєднання АГ з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ). За даними різних авторів, частота такого поєднання коливається у досить широкому діапазоні – от 6,8 до 76,3 %, у середньому становить 34,3 %. Наявність супутньої патології потребує особливої уваги при призначенні антигіпепертензивної терапії, з урахуванням її впливу на стан бронхіальної прохідності.
Мета – вивчити ефективність та безпечність застосування різних схем антигіпертензивної терапії у хворих АГ із супутнім ХОЗЛ.
Матеріал і методи. Нами обстежено 65 хворих, що мали діагностовані АГ та ХОЗЛ, серед них було 38 чоловіків (58,5 %) та 27 жінок (41,5 %). Середній вік хворих (62±8,5) року. Всім пацієнтам проведено клінічне обстеження, електрокардіографію (ЕКГ) у 12 відведеннях, спірографію, з оцінкою швидкісних та об’ємних показників, добове моніторування ЕКГ та артеріального тиску. Всі хворі були поділені на 2 групи залежно від терапії. І група (30 хворих) отримувала комбінацію раміприлу (10 мг/добу) та амлодипіну (10 мг/добу), ІІ група – комбінацію раміприлу (10 мг/добу) та карведилолу (25 мг/добу). Період спостереження становив 6–14 міс.
Результати. Нами встановлено, що у хворих як І, так і ІІ груп було досягнуто адекватного контролю артеріальної гіпертензії, в І групі спостерігалося зниження середнього систолічного артеріального тиску на (16±5,7) мм рт. ст., діастолічного артеріального тиску – на (9±7,8) мм рт. ст., в ІІ групі – відповідно на (18±7,9) мм рт. ст. та (10±9,9) мм рт. ст.. У хворих ІІ групи порівняно з І відзначалося достовірне зменшення кількості епізодів суправентрикулярної тахікардії, синусової аритмії (Р>0,001), нападів миготливої аритмії (Р>0,001), епізодів ішемії міокарда, як больових так і безбольових (Р>0,001). Відзначалася добра клінічна переносність обох схем лікування, із дослідження виключено 2 пацієнтів І групи та 3 пацієнтів ІІ групи в обох випадках через погіршення бронхіальної прохідності. Оцінка функції зовнішнього дихання достовірних відмінностей між групами та в динаміці лікування не виявила: об’єм форсованого видиху за 1 с в І групі був (68±9,8) % та в ІІ групі – (62±7,2) %.
Висновки. Таким чином, нами встановлено, що застосування бета-адреноблокатора карведилолу в комбінації з раміприлом для лікування АГ у хворих, що мають супутнє ХОЗЛ, є безпечним, високоефективним та, на нашу думку, має ряд позитивних моментів, які здатні попереджати ризик серцево-судинних ускладнень.
Особливості добового профілю АТ у хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q, асоційований з метаболічним синдромом
В.Д. Сиволап, Н.С. Михайловська
Запорізький державний медичний університет
Мета – дослідити особливості змін показників добового профілю артеріального тиску (АТ) у гострий період інфаркту міокарда (ІМ) із зубцем Q, асоційованого з метаболічним синдромом (МС).
Матеріал і методи. Обстежено 184 хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q: 154 – з МС (середній вік (67,1±9,2) року: 28 жінок, 26 чоловіків) та 35 – без МС (середній вік (68,5±9,2) року: 11 жінок, 9 чоловіків). МС був діагностований за критеріями Міжнародної федерації діабету (International Diabetes Federation, 2005). Добове моніторування ЕКГ та АТ проводили за допомогою портативної системи DiaCard 2,0 (АТЗТ "Сольвейг", Україна) на 3-тю–4-ту добу захворювання. Розраховували такі показники: частоту скорочень серця (ЧСС за 1 хв), систолічний АТ (мм рт. ст.), діастолічний АТ (мм рт. ст.), варіабельність АТ (SD АТ, мм рт. ст.), індекс часу гіпертензії (ІЧ, %), індекс площі гіпертензії (ІП, мм рт. ст.·год/24 год) за добу, активний і пасивний періоди.
Результати. У хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q з МС порівняно з хворими без МС виявлена перевага середніх значень систолічного АТ за добу (Р<0,001), денний (на 9,85 %; Р<0,05) і нічний періоди (на 7,8 %; Р<0,05), зменшення показників варіабельності систолічного АТ за добу (на 31,92 %; Р<0,05), день (на 27,32 %; Р<0,001) і ніч (на 19,64 %; Р<0,01), а також варіабельності діастолічного АТ за добу (на 14,7 %; Р<0,05), день (на 20,9 %; Р<0,001) і ніч (на 28,9 %; Р<0,001). ІЧ для систолічного та діастолічного АТ був суттєво вище у хворих на ІМ з МС: за добу (на 91 та 53,8 % відповідно), денний (на 45,6 та 55,5 % відповідно) і нічний (на 79,9 та 59 % відповідно) періоди; індекс площі для систолічного та діастолічного АТ у хворих з МС також достовірно перевищував аналогічний показник у хворих без МС: за добу (на 95 та 96,5 % відповідно), денний (на 90,5 та 91,5 % відповідно) і нічний (на 85,6 та 85,5 % відповідно) періоди.
При порівнянні добового індексу (ступеня нічного зниження АТ) стосовно систолічного АТ суттєвої відмінності між групами не виявлено, тоді як добовий індекс для діастолічного АТ у хворих на ІМ з МС був достовірно нижче, ніж у групі порівняння (на 82,9 %, Р<0,05). При аналізі розподілення хворих за типом добового профілю систолічного АТ у групі хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q з МС профіль типу dipper зустрічається рідше (на 13,0 %, Р<0,05), а non-dipper і night-peaker – частіше (на 7 і 9 % відповідно), для добового профілю діастолічного АТ спостерігалася аналогічна закономірність: профілі типу dipper зустрічалися рідше (на 6,3 %), а non-dipper і night-peaker – частіше (на 5,5 та 7,3 % відповідно) порівняно з хворими без МС.
Кореляційний аналіз показників добового профілю АТ між собою з компонентами МС встановив наявність прямого позитивного зв’язку систолічного АТ з рівнем загального холестерину (r=0,39, Р<0,01), індексу часу – з рівнем С-пептиду (r=0,71, Р<0,05), загального холестерину (r=0,46, Р<0,01), індексу площі – з рівнем загального холестерину (r=0,46, Р<0,001), ступенем ожиріння (r=0,38, Р<0,05), рівнем інсуліну (r=0,66, Р<0,05), індексом HOMA (r=0,68, Р<0,05).
Висновки. У хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q і МС спостерігається значна перевага середніх значень систолічного артеріального тиску та показників "навантаження" систолічним і діастолічним АТ за добу, денний і нічний періоди, зниження варіабельності систолічного і діастолічного АТ за добу, денний та нічний період, а також зменшення добового індексу діастолічного АТ і зростання кількості пацієнтів з добовим профілем систолічного та діастолічного АТ типу night-peaker.
Особливості варіабельності серцевого ритму у хворих на інфаркт міокарда із зубцем Q, асоційований із ГХ
В.Д. Сиволап, О.В. Назаренко
Запорізький державний медичний університет
Результати численних клінічних досліджень підтверджують роль артеріальної гіпертензії (АГ) як незалежного фактора несприятливого прогнозу у хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ). Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів, одним з високоінформативних методів прогнозування виживаності у пацієнтів з ІМ є добове моніторування ЕКГ з оцінкою параметрів варіабельності ритму серця (ВРС). Мета – вивчення проявів безбольової ішемії міокарда та показників ВРС у гострий період ІМ із зубцем Q у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ).
Обстежено 60 хворих на ІМ із зубцем Q, середній вік (63,32±1,17) року. До 1-ї групи спостереження увійшло 35 пацієнтів з ІМ із зубцем Q та ГХ. 2-гу групу становили 25 хворих на ІМ із зубцем Q без АГ. Всі хворі отримували базисну терапію гострого ІМ: аспірин, гепарин або еноксипарин, b-адреноблокатори, інгібітори АПФ, статини, нітрати. Хворі, яким проводилася тромболітична терапія, у дослідження не включалися. Групи були порівнянні за віком і статтю. На 5-ту–7-му добу від початку захворювання всім пацієнтам було проведено добове моніторування ЕКГ за допомогою системи добового моніторингу ЕКГ і аналізу ВРС Diacard II ("Сольвейг", Україна).
У хворих на ІМ із ГХ, порівняно з хворими без ГХ, достовірно частіше відзначалися прояви безбольової ішемії міокарда: показники кількості, тривалості епізодів ішемії та максимальної депресії сегмента ST становили відповідно (12,04±2,65) і (4,43±2,49) епізода на добу; (145,29±34,97) і (24,83±12,57) хв/доб; (115,16±33,04) і (51,43±23,94) мкВ/доб, Р<0,01. Аналіз показників ВРС у хворих на ІМ, асоційований із ГХ, виявив значне зниження часових: SDNNi ((33,04±1,55) проти (46,57±3,14) мс, Р<0,001), SDANN ((72,68±3,32) проти (91,75±5,47) мс, Р<0,01), RMSSD ((23,92±1,62) проти (37,1±5,83) мс, Р<0,05), pNN50 ((5,04±0,81) проти (10,94±2,88) %, Р<0,05) та спектральних параметрів ВРС: VLF ((768,64±73,04) проти (1386,93±175,39) мс2, Р<0,001), LF ((414,04±48,97) проти (910,62±168,09) мс2, Р<0,001). Ці дані характеризують дисбаланс регуляції серцевої діяльності з боку вегетативної нервової системи (ВНС). Про зниження тонусу парасимпатичного відділу ВНС свідчать низькі показники RMSSD та pNN50. Напруження гуморальних систем регуляції серцевого ритму підтверджує збільшення тріангулярного індексу за добу ((21,57±0,93) і (17,75±1,01) мс, Р<0,05).
Таким чином, більшу вираженість та частоту епізодів безбольової ішемії міокарда, дисбаланс ВНС з переважанням активності її симпатичної ланки доцільно використовувати як предиктори несприятливого прогнозу у хворих на гострий ІМ із зубцем Q, асоційований із ГХ.
Взаимосвязь показателей АД и показателей нарушения дыхания во время сна у пациентов с синдромом обструктивного апное – гипопноэ сна
Ю.Н. Сиренко, К.В. Михеева
Национальный научный центр "Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско" АМН Украины, г. Киев
Цель – изучить корреляционные взаимосвязи между показателями артериального давления (АД) и показателями нарушения дыхания во время сна у пациентов с синдромом обструктивного апное – гипопноэ сна (СОАГС).
Материал и методы. В исследование было включено 50 больных с СОАГС, 28 мужчин и 22 женщины. Средний возраст пациентов составил (43,33±2,18) года. Всем больным проводили офисное измерение и суточное мониторирование АД (СМАД) (ABMP04, Meditech), ночное полисомнографическое исследование (Sleep Lab, Erich Jager). Корреляционный анализ выполняли по методу Пирсона при помощи программы SPSS 16.
Результаты. Мы получили достоверные положительные корреляционные связи между показателями АД, определяемыми при СМАД, и показателями нарушения дыхания во время сна – индексом дыхательных расстройств (ИДР) и индексом десатурации кислородом (ИД).
Таким образом, полученные данные свидетельствуют о влиянии тяжести нарушений дыхания во время сна на величину показателей АД у пациентов с синдромом обструктивного апное – гипопноэ сна.
Взаимосвязи показателей АД и показателей нарушения дыхания во время сна у пациентов с перекрестным синдромом
Ю.Н. Сиренко, К.В. Михеева
Национальный научный центр "Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско" АМН Украины, г. Киев
Цель – изучить корреляционные взаимосвязи между показателями артериального давления (АД) и показателями нарушения дыхания во время сна у пациентов с сочетанной патологией синдрома обструктивного апноэ – гипопноэ сна и ХОЗЛ (пациенты с перекрестным синдромом (ПС)).
Материал и методы. В исследование было включено 54 больных с СОАГС, 31 мужчина и 23 женщины. Средний возраст пациентов составил (57,96±1,43) года. Всем больным проводили офисное измерение и суточное мониторирование АД (СМАД) (ABMP04, Meditech), ночное полисомнографическое исследование (Sleep Lab, Erich Jager). Корреляционный анализ проводили по методу Пирсона при помощи программы SPSS 16.
Результаты. Мы получили достоверные отрицательные корреляционные связи между показателями АД, определяемыми при СМАД и показателями насыщения крови кислородом – минимальным насыщением крови кислородом, и не было связей с индексом дыхательных расстройств (ИДР) и индексом десатурации кислородом (ИД).
Таким образом, полученные данные свидетельствуют о влиянии насыщения крови кислородом на величину показателей АД у пациентов с перекрестным синдромом, тогда как показатели нарушения дыхания во время сна не оказывали влияния на показатели АД.
Взаимосвязь фибрилляции предсердий и сердечной недостаточности у больных с гипертонической болезнью
О.С. Сычев, Е.Н. Романова, Е.В. Могильницкий
Национальный научный центр "Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско" АМН Украины, г. Киев
Цель – изучение особенностей возникновения, течения и взаимного влияния фибрилляции (ФП)/трепетания (ТП) предсердий и сердечной недостаточности (СН) у больных с гипертонической болезнью.
Материал и методы. Обследование прошли 983 пациента с персистирующей и пароксизмальной формами ФП и ТП. Возраст больных – от 21 до 68 лет (в среднем (50,3±1,3) года). Мужчины составляли 65,3 % (642 пациента), женщины – 34,7 % (341 больная).
У 744 пациентов (75,7 %) основным заболеванием, на фоне которого развились ФП и ТП, была ишемическая болезнь сердца (ИБС), из них у 8,9 % (87 больных) имел место постинфарктный кардиосклероз. У 170 (17,3 %) больных нарушения ритма развились на фоне миокардиофиброза. Артериальная гипертензия была у 582 больных, что составляет больше половины обследованных (59,2 %). Не имели признаков СН 159 (16,2 %) больных. У 429 больных (43,6 %) была первая стадия СН, а более чем у трети больных (395 пациентов) была диагностирована вторая стадия СН.
Результаты. Выявлено, что показатели средней и минимальной частоты сокращений сердца (ЧСС), по данным холтеровского мониторирования, увеличиваются по мере роста степени СН, которая свидетельствует, как и должно быть, о преобладании влияний симпатической нервной системы.
В группе больных с признаками СН II стадии количество одиночных, парных желудочковых экстрасистол (ЖЭ) и показатель ЖЭ/1000 (желудочковая экстрасистолия на 1000 желудочковых сокращений), а также количество эпизодов желудочковой тахикардии достоверно увеличивалось по сравнению с группой больных без признаков СН. У пациентов с признаками СН I стадии количество одиночных и парных ЖЭ, а также эпизодов ЖТ достоверно отличалось от аналогичных значений в группе пациентов с отсутствием признаков СН. Исследуя группу больных с признаками СН ІІА стадии, было обнаружено, что в эту группу вошли больные, у которых чаще встречалась ИБС и гипертоническая болезнь и которые перенесли инфаркт миокарда, и потому у них был более значимый аритмогенный субстрат для возникновения желудочковых нарушений ритма. Суправентрикулярные нарушение ритма, такие как суправентрикулярная экстрасистолия, суправентрикулярная тахикардия, показатель СВЭ/100 (суправентрикулярная экстрасистолия на 100 сердечных сокращений) достоверно увеличивались по мере нарастания стадии СН (от СН І стадии к СН ІІА стадии), по сравнению с группой больных с СН 0 стадии. Вероятно, это обусловлено тем, что по мере нарастания стадии СН прогрессируют изменения гемодинамики, – происходит увеличение размеров левого предсердия.
Выводы. Установлено, что показатели средней и минимальной ЧСС по данным холтеровского мониторирования у больных с фибрилляцией предсердий увеличивались по мере роста степени сердечной недостаточности. Выявлено, что количество одиночных, парных желудочковых экстрасистол, показателя ЖЭ/1000 сокращений, количество эпизодов желудочковой тахикардии, а также показатели суправентрикулярной экстрасистолии, суправентрикулярной тахикардии, показатель СВЭ/100 достоверно увеличивались с нарастанием СН.
Ефективність призначення доксазозину у складі комбінованої антигіпертензивної терапії у пацієнтів з гіпертонічною хворобою
П.І. Сидоренко, С.А. Поліщук, Г.Д. Радченко, С.М. Кушнір, М.М. Рейко
Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ
Мета – порівняти антигіпертензивний ефект застосування доксазозину лугал (ВАТ "Луганський хіміко-фармацевтичний завод", Україна) та доксазозину кардура ("Пфайзер ГмбХ", США), які призначали у складі комбінованої антигіпертензивної терапії на основі лізиноприлу ("Ратіофарм", Німеччина) у пацієнтів з гіпертонічною хворобою.
У дослідження було включено 134 пацієнти за класифікацією ВООЗ. Усім пацієнтам були проведені такі дослідження: збір анамнезу, вимірювання маси тіла та зросту, об’єктивне обстеження, вимірювання офісного CAT та ДАТ, частоти скорочень серця (ЧСС), біохімічне дослідження крові, загальноклінічні дослідження крові та сечі, електрокардіографія (ЕКГ), добове моніторування AT (ДМАТ), реєстрація побічних явищ, оцінка ефективності лікування.
Лікування препаратами, що досліджувалися, проводили у комбінації з основним антигіпертензивним препаратом лізиноприлом. Препарат призначали пацієнтам основної (1-ша, n=34) та контрольної (2-га, n=34) груп у дозі 10 мг/добу протягом 2 тиж. При відсутності ефекту лізиноприл призначали у дозі 20 мг/добу. При відсутності ефекту через 2 тиж препарат призначали у дозі 20 мг двічі на добу. Тих пацієнтів, у яких був відсутній ефект протягом 2 тиж, методом сліпих конвертів було рандомізовано отримувати доксазозин лугал у дозі 2 мг/добу або доксазозин кардура 2 мг/добу. При відсутності ефекту через 7 днів дозу препарату доксазозин збільшували до 4 мг/добу. На початку дослідження групи пацієнтів, що порівнювалися, достовірно не відрізнялися за основними клініко-демографічними показниками.
Препарат доксазозин лугал характеризувався достовірним та ефективним зниженням рівнів офісних CAT і ДАТ відповідно на 19,7 та 16,1 мм рт. ст., що було еквівалентним зниженням офісних CAT і ДАТ на фоні лікування препаратом кардура – 21,5 та 16,2 мм рт. ст. За рівнем досягнутого AT групи достовірно не відрізнялися.
На фоні лікування в обох групах спостерігалося достовірне еквівалентне зниження рівнів середньодобових, денних, нічних CAT/ДАТ – у групі доксазозин-лугал на 14,1/8,3; 10,6/5,7 та 17,4/10,9 мм рт. ст. відповідно, а в групі кардура – на 14,6/8,1; 11,7/4,8 та 17,4/11,4 мм рт. ст. У кінці дослідження групи достовірно не відрізнялися між собою за рівнем досягнутого AT.
Висока антигіпертензивна ефективність препаратів, що порівнювалися, підтверджувалася достовірним зменшенням підвищеної варіабельності денного та нічного CAT та індексів навантаження часом, тривалістю антигіпертензивного ефекту близько 24 год, високим співвідношенням Т/Р. Окрім того, доксазозин лугал сприяв зменшенню варіабельності денного CAT більшою мірою, ніж препарат кардура. За ефективністю препарат доксазозин-лугал достовірно не відрізнявся від препарату кардура.
Обидва препарати характеризувалися низькою частотою виникнення побічних реакцій, були метаболічно нейтральними та добре перносилися хворими. За переносністю препарати достовірно не відрізнялися між собою.
Артеріальна гіпертензія у хворих на інфаркт міокарда та цукровий діабет 2-го типу
В.А. Скибчик, Т.М. Соломенчук, Я.В. Скибчик
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Матеріал і методи. Для з’ясування частоти виявлення артеріальної гіпертензії (АГ) у хворих на інфаркт міокарда (ІМ) на тлі цукрового діабету (ЦД) 2-го типу проведено аналіз бази даних у вибірці із 356 пацієнтів, із них було 188 (52,8 %) чоловіків (середній вік (58,8±0,91) року) та 168 жінок (47,2 %) (середній вік (61,2±0,70) року).
Результати. Проведений аналіз показав, що серед жінок і чоловіків з ІМ та ЦД 2-го типу супутня АГ зустрічалася у 81,7 %. Поширеність АГ була дещо більшою у жінок, ніж у чоловіків, – 153 (91,1 %) і 138 (73,4 %) відповідно (Р<0,001). Суттєво відрізнявся ступінь тяжкості АГ залежно від статі. Так, частка осіб з м’яким ступенем АГ серед жінок у 1,6 разу достовірно менша, ніж у чоловіків. І навпаки, тяжкий ступінь АГ у жінок з ІМ і ЦД 2-го типу виявлявся у 1,7 разу частіше. Крім того, виявлено не тільки вищий відсоток жінок з тяжким ступенем АГ, але значно більшою тривалістю АГ. Так, частка осіб з тривалістю АГ до 5 років у групі жінок досягала 20,9 та 60,9 % – у чоловіків, що у 3 рази достовірно менше. Майже у двох третіх чоловіків давність АГ не перевищувала 5 років до розвитку ІМ. Переважно у них АГ маніфестувала одночасно з виявленням ЦД, а середні показники артеріального тиску (АТ) були, як правило, в пограничних межах. На відміну від чоловіків (16,6 %), у жінок (40,5 %) виявлено достовірно більшу тривалість перебігу АГ (понад 10 років) (Р<0,001). Також вищими у жінок були середні по групі рівні систолічного і діастолічного АТ. При цьому достовірно відмінними були значення систолічного АТ. Можливо, це можна пояснити старшим віком жінок, оскільки для осіб старшого віку більш характерною є систолічна АГ.
За даними нашого дослідження, частка пацієнтів із ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) більше 30,0 кг/м2) серед хворих на ІМ і ЦД 2-го типу із супутньою АГ становить 47,5 %. Ще у 40,0 % цих осіб виявлено надлишкову масу тіла. Тобто, хворі на ІМ і ЦД 2-го типу із супутньою АГ (87,5 %) переважно мають надмірну масу тіла або ожиріння. Cеред жінок надлишкова маса тіла й ожиріння спостерігалися у 95,1 % осіб, серед чоловіків – лише у 81,6 % осіб (Р<0,001). Також встановлено, що у жінок з ІМ і ЦД 2-го типу із супутньою АГ ІІ–ІІІ ступінь ожиріння спостерігався майже у 4 рази частіше, ніж у чоловіків: 22,5 і 4,9 % відповідно (Р<0,001).
Висновки. У 75 % хворих на ІМ та ЦД 2-го типу виявляється АГ. При цьому у жінок, порівняно з чоловіками, АГ частіше поєднується із абдомінальним ожирінням.
Динаміка маркерів негативного перебігу артеріальної гіпертензії у хворих на метаболічний синдром під впливом комбінованої антигіпертензивної терапії
І.О. Снігурська, Д.К. Милославський, Л.М. Цьома, О.М. Щенявська, Д.С. Коваль
ДУ "Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України", м. Харків
Мета – вивчення змін показників ліпідно-вуглеводного обміну, виразності інсулінорезистентності (ІР) та рівнів адипонектину крові, у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з метаболічним синдромом (МС) в динаміці дво-, трикомпонентної комбінованої антигіпертензивної терапії препаратами першого ряду.
Матеріал і методи. Обстежено 129 хворих на АГ віком від 38 до 56 років – 39 хворих на АГ без МС та 90 хворих на АГ з МС (з урахуванням критеріїв АТР ІІІ). З дослідження були виключені хворі на цукровий діабет. Здійснювали загальне клінічне обстеження, розраховували індекс маси тіла (ІМТ), визначали рівні глюкози крові натще і в умовах перорального глюкозотолерантного тесту (ПГТТ), розгорнутий ліпідний спектр. Вимірювали рівні інсуліну, адипонектину за допомогою імуноферментних наборів ELISA. Коефіцієнти ІР розраховували за допомогою алгоритму HOMA. Як двокомпонентну комбіновану антигіпертензивну терапію хворі отримували високоселективний b-адреноблокатор небіволол у добовій дозі 10 мг у комбінації з антагоністом кальцію ІІІ покоління лерканідипіном у добовій дозі 20 мг. Препарати призначали 1 раз на добу вранці протягом 24 тиж. За цільові рівні АТ вважали нижчі, ніж 140 та 90 мм рт. ст.
Результати. Двокомпонентна комбінована антигіпертензивна терапія високоселективним b-адреноблокатором небівололом у комбінації з антагоністом кальцію ІІІ покоління лерканідипіном у хворих на АГ з МС призводила до досягнення цільових рівнів АТ у 73 % пацієнтів, мала антиатерогенну спрямованість, достовірно знижувала індекс НОМА-IR, рівень інсуліну крові натще, рівень глюкози натще та за умов ПГТТ, зменшувала дисбаланс у системі адипокінів після 24 тиж терапії (Р<0,05). У осіб з АГ і МС та значним абдомінальним ожирінням (ІМТ>34,9 кг/м2), яким був притаманний більш поглиблений дисбаланс між про- та антиатерогенними фракціями ліпопротеїдів, ранні порушення вуглеводного обміну та більш негативні зміни в гормонах жирової тканини, двокомпонентна антигіпертензивна терапія була недостатньо ефективною. Додавання в схему лікування малих доз діуретика торасеміду (2,5–5 мг) сприяло досягненню цільових рівнів АТ та при цьому не погіршувало ліпідно-вуглеводний гомеостаз, негативно не впливало на ІР та стан гормонів жирової тканини (Р<0,05).
Висновки. У хворих на АГ з МС доведена більш висока антигіпертензивна ефективність трикомпонентної комбінованої терапії, яка приводить до досягнення цільових рівнів АТ і при цьому негативно не впливає на стан ІР, показники ліпідно-вуглеводного обміну та гормони жирової тканини.
Эффективность контроля коморбидной с остеоартрозом АГ у пациентов с разными типами суточных профилей диастолического АД на этапах терапии
И.В. Солдатенко
Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина
Цель – установить эффективность контроля коморбидной с остеоартрозом (ОА) артериальной гипертензии (АГ) c учетом типов суточных профилей диастолического артериального давления (СП ДАД) для разработки предложений по повышению качества ее диагностики и лечения.
Материал и методы. Обследовано 43 пациента (23 мужчины и 20 женщин) в возрасте (59±10) лет: 23 пациента с коморбидной с ОА АГ (АГ+ОА), 20 больных – с изолированной АГ (ИАГ). Проводили измерения офисного, домашнего и амбулаторного артериального давления (АД) тонометром Microlife BР AG1-20 и с использованием компьютерной системы CardioSensBP до, через 2 нед, 1, 3 и 6 мес и 1 год от начала терапии. Выделяли СП САД по степени его ночного снижения (СНС): 1 – over-dippers – СНС > 20 %; 2 – dippers – 10 % < СНС < 20 %; 3 – non-dippers – СНС < 10 %; 4 – night-peakers – СНС < 0 %. Пациентам давались рекомендации по модификации образа жизни и диете. Терапия включала комбинации: ингибитор АПФ (лизиноприл) + диуретик (гидрохлортиазид либо индапамид). По требованию дополнительно назначался антагонист кальция (амлодипин), и бета-адреноблокатор (бисопролол) при сопутствующей синусовой тахикардии. Изучали динамику САД и диастолического АД (ДАД) в группах АГ+ОА и ИАГ. Данные заносились в базу Microsoft Excel с расчетом среднего значения (М) и стандартного отклонения (SD). Статистические различия между группами оценивались с использованием t-критерия Стьюдента, критериев знаков (Т) и Манна–Уитни (U).
Результаты. Коморбидный с АГ ОА существенно не влияет на исходный уровень АД в СП ДАД. Контроль АД одинаково эффективен у пациентов с коморбидной с ОА и изолированной АГ. Эффективность контроля выше у пациентов с dippers, non-dippers, over-dippers и ниже – с night-peakers СП ДАД.
Выводы. Коморбидная с ОА, как и изолированная, АГ с night-peakers СП ДАД требует более интенсивной антигипертензивной терапии.
Клеточные механизмы АГ и перспективы ее фармакологической коррекции
А.И. Соловьев
ГУ "Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины", г. Киев
Цель – формирование теоретической и экспериментальной базы для создания принципиально новых лекарственных средств и подходов к лечению артериальной гипертензии.
При проведении исследований были использованы методы изучения трансмембранных ионных токов в гладкомышечных клетках сосудов (ГМК), сократительной активности изолированных гладких мышц и концентрации ионизированного кальция в миоплазме ([Сa2+]i) ГМК, а также методы изучения экспрессии ионных каналов и siРНК-индуцированного сайленсинга генов, кодирующих экспрессию ионных каналов и ферментных систем в ГМК.
Са2+-десенситайзеры. Синтезирована и подвергнута первичному фармакологическому анализу (изучение острой токсичности и фармакодинамика) перспективная группа химических соединений, обладающих способностью расслаблять гладкие мышцы сосудов без сопутствующего снижения [Сa2+]i. Таким свойством обладают блокаторы Rho и C-киназ. Исследования безвредности и специфической активности были проведены как на здоровых экспериментальных животных, так и на животных с артериальной гипертензией.
Взрослые мезенхимальные стволовые клетки (ВМСК) человека. ВМСК человека были тестированы на крысах с артериальной гипертензией, индуцированной воздействием ионизирующего облучения. Однократное введение крысам ВМСК после облучения в количестве 16–20·106 клеток приводило к нормализации нарушенного эндотелийзависимого расслабления сосудов, восстановлению функции Са2+-зависимых калиевых каналов большой проводимости в ГМК и нормализации повышенного артериального давления.
siRNA-индуцированный сайленсинг генов. Открытие явления РНК-интерференции дало надежду на создание принципиально новых подходов к лечению артериальной гипертензии. Данная технология представляет собой один из высокоспецифичных современных методов целевой генотерапии, суть которого состоит в угнетении экспрессии определенного гена на стадии трансляции или в нарушении его транскрипции (посттранскрипционный сайленсинг). Реализация этого процесса происходит с помощью коротких (21-23 нуклеотидов) двухцепочечных интерфирирующих РНК (siРНК), которые имеют комплиментарную последовательность к молекуле-мишени мРНК и через каскад сложных механизмов при участии белковых систем клетки (Dicer, RISC) обеспечивают селективную деградацию мРНК.
В настоящее время известна структура генов и мРНК, которые ответственны за развитие той или иной патологии. Так, нами была установлена определяющая роль активации С-киназ при развитии артериальной гипертензии. Заблокировав мРНК этих известных молекул-мишеней с помощью siРНК, можно повлиять на развитие заболевания.
Нами была предпринята первая попытка снижения артериального давления у крыс с генетически детерминированной гипертензией путем блокирования генов, кодирующих экспрессию С-киназ, siРНК для специфического сайленсинга гена, кодирующего экспрессию С-киназ, а также индифферентная РНК, не влияющая на экспрессию гена (контроль), были введены в хвостовую вену крыс с генетически детерминированной гипертензией. Получены данные, свидетельствующие о снижении артериального давления и нормализации ряда электрофизиологических характеристик ГМК у экспериментальных животных, хотя окончательные выводы об эффективности метода делать еще рано. Необходимо разработать эффективные методы доставки siРНК к органу-мишени.
Раціональна статинотерапія хворих на інфаркт міокарда та АГ
Т.М. Соломенчук
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Мета – шляхом вибору оптимального статину досягти цільових рівнів основних показників ліпідного обміну у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), які перенесли інфаркт міокарда (ІМ).
Матеріал і методи. Обстежено 64 хворих на ІМ та АГ віком від 27 до 67 років. У першу добу ІМ та через 3 міс лікування визначали показники ліпідного обміну (загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ), аполіпопротеїн-А (апо-А), коефіцієнт атерогенності (КА)); системного імунного запалення (С-реактивного протеїну (СРП), фібриногену (ФГ), фактора некрозу пухлин a (ФНП-a), циркулюючих імунних комплексів (ЦІК)) та функціонального стану печінки (g-глютамілтранспептидази (g-ГТП). Хворим 1-ї групи (29 осіб) в комплекс лікування включали симвастатин в дозі 40 мг, пацієнтам 2-ї (35 осіб) – аторвастатин в дозі 20 мг. Середні рівні вищезазначених показників у двох групах достовірно не відрізнялися.
Результати. Через 3 міс статинотерапії у пацієнтів 1-ї і 2-ї груп спостерігалося зниження рівня ЗХС – відповідно на 9,8 (Р>0,05) та 21,4 % (Р<0,05); ХС ЛПНЩ – на 12,9 (Р>0,05) та 32,8 % (Р<0,05); ХС ЛПДНЩ – на 26,9 (Р<0,05) та 35,9 % (Р<0,05); ТГ – на 27,8 (Р<0,01) та 36,1 % (Р<0,01); КА – на 23,1 (Р<0,05) та 37,2 % (Р<0,05); підвищення ХС ЛПВЩ відповідно – на 4,5 та 3,4 % (Р>0,05), апо-А – на 14,1 (Р>0,05) та 23,1 % (Р<0,05). Цільові рівні показників ліпідного обміну були досягнуті у 51,7 % хворих 1-ї групи та у 82,9 % 2-ї групи. Середній рівень g-ГТП у хворих 1-ї групи недостовірно зріс на 21,4 %, а серед хворих 2-ї групи – на 6,9 %. Простежено динаміку змін показників системного запалення. У пацієнтів 1-ї та 2-ї груп спостерігали зниження рівня СРП – відповідно на 22,6 (Р>0,05) та 49,6 % (Р<0,05), ФГ – на 7,1 та 14,2 % (Р>0,05). У хворих, які приймали аторвастатин, відзначали достовірне зменшення рівня ЦІК на 19,4 % (Р<0,05), ФНП-a – на 48,1 % (Р<0,05). У хворих 1-ї групи останні показники виявилися практично незмінними.
Висновки. Порівняно з терапією симвастатином у дозі 40 мг/добу, застосування аторвастатину у дозі 20 мг у хворих на ІМ та АГ сприяло більш суттєвому зниженню основних показників ліпідного спектра крові та системного запалення при кращому збереженні функції печінки. На відміну від симвастатину, при лікуванні аторвастатином потреба у збільшенні доз антигіпертензивних ліків для підтримки цільових рівнів артеріального тиску у цих хворих не виникала впродовж всіх 3 міс спостереження.
АГ – фактор прогресування метаболічних розладів та ускладненого перебігу інфаркту міокарда в осіб віком до 50 років
Т.М. Соломенчук, В.А. Скибчик
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Мета – з’ясувати стан ліпідного, вуглеводного та жирового обміну у хворих на інфаркт міокарда (ІМ) віком до 50 років, залежно від наявності супутньої артеріальної гіпертензії (АГ).
Матеріал і методи. Обстежено 100 хворих віком від 20 до 50 років, госпіталізованих з приводу ІМ. З них – 54 особи мали супутню АГ, у 46 – даних про АГ не було.
В першу добу ІМ у пацієнтів зранку натще проводили забір венозної крові для визначення рівня основних показників ліпідного обміну (загального холестерину (ХС), холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцеридів (ТГ), хіломікронів (ХМ). З метою оцінки стану вуглеводного обміну визначали рівень глікозильованого гемоглобіну – HBA1c ( %). Дослідження проводили на біохімічному аналізаторі "ФП-901" (Фінляндія). Обчислювали індекс маси тіла (ІМТ).
Результати. У хворих з гострим ІМ за наявності супутньої АГ спостерігається значно більш виражений атерогенно змінений ліпідний обмін, ніж у хворих без АГ. Зокрема, середній рівень загального ХС у групі хворих з АГ становив (5,71±0,98) ммоль/л, рівень ХС ЛПНЩ – (3,35±0,95) ммоль/л, ХС не-ЛПВЩ – (4,59±0,92) ммоль/л, ХМ – (2,04±0,4) %, в той час, як у осіб без АГ – відповідно (4,87±0,86), (2,86±0,80), (3,65±0,83) ммоль/л (Р<0,001), (1,82±0,44) (Р<0,01). Середні рівні ХС ЛПВЩ у пацієнтів з ІМ та супутньою АГ були достовірно нижчими (1,12±0,16), ніж у групі хворих без АГ ((1,22±0,13) ммоль/л). У пацієнтів з ІМ та АГ частіше спостерігаються також і порушення вуглеводного та жирового обміну. Зокрема, середній рівень HBA1c при АГ дещо перевищував аналогічний показник в осіб без АГ ((6,33±1,74) та (5,74±1,58) %), рівень ІМТ був достовірно вищим ((28,47±2,04) та (24,97±1,84) од).
Поєднання АГ з іншими метаболічними розладами призводить до взаємопосилення цих чинників та підвищення ризику ускладненого перебігу ІМ. Найчастішими ускладненнями, характерними для хворих на ІМ із супутньою АГ, були гостра серцева недостатність (KillipІІ-ІІІ) та рання постінфарктна стенокардія, які виникали вдвічі частіше, ніж у хворих без АГ.
Висновки. У хворих з гострим ІМ за наявності супутньої АГ виявлено значно більш виражений атерогенно змінений ліпідний обмін, порушення вуглеводного та жирового обміну. У переважної більшості таких пацієнтів спостерігаються ознаки метаболічного синдрому. Поєднання АГ з метаболічними розладами сприяє не лише підвищеному ризику розвитку ІМ, а й частішому виникненню небезпечних ускладнень ІМ.
Зміни клапанного апарату серця та ендотеліальної функції у хворих на реактивні артрити
Г.О. Спаська
Головний військово-медичний клінічний центр "Головний військовий клінічний госпіталь" Міністерства оборони України, м. Київ
У сучасній літературі нами знайдено лише поодинокі відомості про ураження клапанів серця у хворих на реактивні артрити (РеА) (А.А. Бова та співавт., 2000; S. Hamadulay 2006; Paul S. Kim, 2009) та розвиток ендотеліальної дисфункції (ЕД) у таких хворих (В.В. Шаповалова та співавт., 2006). У той же час є інформація, що за допомогою визначення ЕД можна розпізнати ранні судинні порушення до появи клінічних ознак серцевої недостатності (СН) при різній патології (К.Р. Абідова, 2000).
Мета – вивчити особливості ураження клапанного апарату серця та порушень ендотеліальної функції (ЕФ) у хворих на РеА з метою покращання ранньої діагностики СН у таких хворих.
Матеріал і методи. Обстежено 495 хворих на РеА віком 17–54 роки (в середньому (30,4±0,49) року), які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні кардіоревматології ГВМКЦ "ГВКГ" у 2003–2010 рр. Тривалість захворювання становила (9,3±1,46) міс. Клапанний апарат серця оцінювали за даними ультразвукового обстеження серця на апараті Logiq 500 GE (США) датчиком 3,5 МГц за загальноприйнятою методикою (Feigenbaum H., 1993). ЕФ вивчали за допомогою ультразвукового дослідження плечової артерії на тому ж апараті з використанням лінійного датчика 7,0 МГц шляхом проведення проби з реактивною гіперемією за методикою D. Celermajer та співавт. у модифікації О.В. Іванової та співавт. (1998). ЕФ вважали нормальною при розширенні цієї судини після декомпресії більше, ніж на 10 %; при меншому його показнику визначали ЕД.
Результати. Дані щодо стану клапанного апарату серця у хворих на РеА: ущільнення стулок мітрального клапана виявлено у 130 хворих (26,3 % обстежених), при цьому регургітація відзначена у 45 хворих (9,1 % обстежених): мінімальна – у 35 хворих (7,1 % обстежених), І ступеня – у 5 хворих (1,0 % обстежених), ІІ ступеня – у 3 хворих (0,6 % обстежених), ІІІ ступеня – у 2 хворих (0,4 % обстежених). Пролапс мітрального клапана знайдено у 100 хворих (20,1 % обстежених): без регургітації – у 19 хворих (3,8 % обстежених), з мінімальною регургітацією – у 63 хворих (12,7 % обстежених), з регургітацією І ступеня – у 15 хворих (3,0 % обстежених), ІІ ступеня – у 2 хворих (0,4 % обстежених), ІІІ ступеня – у 1 хворого (0,2 % обстежених). Зміни трикуспідального клапана зустрічалися рідше: ущільнення стулок відзначено у 23 хворих (4,6 % обстежених), при цьому мінімальна регургітація – у 6 хворих (1,2 % обстежених), І ступеня – у 1 хворого (0,2 % обстежених), ІІ ступеня – у 1 хворого (0,2 % обстежених). Пролапс трикуспідального клапана з мінімальною регургітацією був у 1 хворого (0,2 % обстежених). Зміни аортального та трикуспідального клапанів були ще меншими: ущільнення стулок аортального клапана виявлено у 18 хворих (3,6 % обстежених), при цьому мінімальна регургітація – у 4 хворих (0,8 % обстежених), І–ІІ ступеня – у 2 хворих (0,4 % обстежених); ущільнення стулок трикуспідального клапана відзначалося у 18 хворих (3,6 % обстежених), у 14 хворих була мінімальна регургітація (2,8 % обстежених).
ЕФ вивчена у 196 хворих на РеА. Cередній вихідний діаметр плечової артерії у обстежених хворих становив (4,14±0,46) мм, максимальний її діаметр після декомпресії – (4,58±0,059) мм, відсоток розширення – (12,26±0,85) %, тобто середній показник дилатації плечової артерії був нормальним. Інша картина була виявлена при індивідуальній оцінці ЕФ. Нормальні її показники спостерігали у 93 (47,45 %) хворих; у 103 (52,55 %) хворих відзначені порушення ЕФ, причому у переважної більшості (102 (52,04 %) хворих) відсоток розширення був меншим за 10 %, звуження ж плечової артерії зафіксовано лише у 1 (0,51 %) хворого.
Висновки. Таким чином, проведені нами дослідження показали наявність змін клапанного апарату серця та порушень ЕФ у хворих на РеА, що, ймовірно, є передумовою розвитку СН та буде корисним у розкритті механізмів її розвитку у таких хворих.
Структурно-функціональні показники ЛШ серця та рівень мікроальбумінурії у хворих на ГХ та цукровий діабет 2-го типу
Т.Г. Старченко, К.С. Першина, В.С. Конькова, В.В. Мазій
ДУ "Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України", м. Харків
Мета – вивчити структурно-функціональні показники серця у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) та цукровий діабет (ЦД) 2-го типу залежно від наявності чи відсутності мікроальбумінурії (МАУ).
Матеріал і методи. Обстежено 59 хворих на ГХ у поєднанні з ЦД 2-го типу. Вік хворих становив (60,1±1,1) року. Всім хворим проводили загальноприйняті клініко-лабораторні та інструментальні методи обстеження. Рівні МАУ вивчали імуноферментним методом. МАУ діагностували за рівнем екскреції альбуміну з сечею 30–300 мг/добу. Морфофункціональні параметри серця визначали за допомогою ехокардіографічного дослідження у В і М-режимах по стандартній методиці. Оцінку стану діастолічної функції лівого шлуночка серця визначали за допомогою вивчення трансмітрального діастоличного кровотоку в імпульсному доплерівському режимі. При цьому визначали максимальну швидкість раннього діастоличного потоку (Е), максимальну швидкість потоку передсердної систоли (А) та їх співвідношення (Е/А).
Результати. Вивчення рівнів МАУ дозволило виявити її наявність у 48,8 % обстежених. При цьому середній рівень МАУ становив (46,29±5,82) мг/доб. Аналіз маси міокарда лівого шлуночка серця (ММЛШ) встановив суттєве збільшення цього показника в разі наявності МАУ. Так, у хворих з проявами МАУ ММЛШ становила (328±10,2) г, а без МАУ – (298±9,29) г (Р<0,05). При аналізі показників діастолічної функції лівого шлуночка виявлено, що в разі поєднання ГХ з ЦД 2-го типу співвідношення Е/А становило 0,94±0,04. В групі хворих з МАУ спостерігається достовірне зменшення відношення Е/А (0,86±0,05 порівняно зі здоровими – (1,34±0,09), Р<0,001), у той час, як у пацієнтів без МАУ суттєвих змін даного показника не було виявлено. Поглиблене вивчення діастолічної функції ЛШ у хворих на ГХ з ЦД 2-го типу залежно від наявності чи відсутності МАУ показало, що в групі пацієнтів з МАУ показник відношення Е/А був меншим порівняно з групою без МАУ за рахунок більш вираженого перерозподілу кровотоку в фазу активного наповнення при МАУ – відповідно 0,86±0,05 і 0,94±0,1. Такі дані вказують на наявність підвищеної жорсткості міокарда у хворих на ГХ з порушеним вуглеводним обміном та МАУ.
Висновки. Встановлено достовірне підвищення ММЛШ на тлі МАУ у хворих на ГХ з ЦД 2-го типу. Поява МАУ сприяє порушенню діастолічної функції лівого шлуночка серця у цієї категорії хворих.
Вплив амлодипіну на регіонарну скоротливість міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію
В.К. Тащук, П.Р. Іванчук, М.В. Шилов, С.І. Гречко
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці
З метою визначення ефективності застосування амлодипіну в лікуванні артеріальної гіпертензії, дослідження змін центральної гемодинаміки, визначення впливу препарату на кінцеводіастолічний та кінцевосистолічний об’єми (КДО та КСО) обстежено 57 хворих з гіпертонічною хворобою (ГХ) ІІ стадії, з яких 20 пацієнтам із АГ, що не отримували лікування впродовж кількох діб до обстеження, призначався амлодипін (семлопін, 5 мг/добу) в гострому тесті з аналізом стану скоротливості міокарда із визначенням подальшої динаміки загальної та регіонарної фракцій викиду (ЗФВ та РФВ) за результатами ехокардіографії (ЕхоКГ) наприкінці стаціонарного етапу лікування. Групу порівняння становили 10 пацієнтів з ГХ ІІ стадії, які отримували на стаціонарному етапі лікування ніфедипін (20 мг 2 рази на добу). Результати свідчать, що у всіх пацієнтів із ГХ на фоні лікування амлодипіном отримано достовірний суттєвий ефект, що пов’язується зі стабілізацією артеріального тиску (АТ) у середньому на 5-й день лікування. На фоні одноразового прийому амлодипіну в гострому тесті не визначено достовірних відмінностей КДО, КСО і ЗФВ. Усі хворі були розподілені на 2 групи: перша група – без істотного коливання КДО на фоні використання амлодипіну, друга – зі зростанням КДО. В даних групах не відзначалося достовірних змін загальної ФВ. Вихідні параметри регіонарної скоротливості при стаціонарному лікуванні амлодипіном характеризувалися тенденцією до зміни профілю регіонарної скоротливості при оцінці РФВ в 12 сегментах розподілу для лівого шлуночка зі зменшенням для РФВ3-5 і зростанням РФВ1-2, 6-12, зміни для РФВ1 були достовірними. Препарат призвів до зменшення систолічного АТ на 27,5 %, діастолічного АТ – на 22,8 %, зростання регіонарної ФВ на фоні амлодипіну при відсутності таких позитивних ефектів на фоні лікування ніфедипіном.
Зміни гемодинамічних показників у хворих з гіпертонічною хворобою у ранній постінфарктний період
Л.П. Терешкевич, В.О. Шумаков, І.Е. Малиновська, І.О. Готенко, Л.Ф. Кісілєвич
Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ
Наявність гіпертонічної хвороби (ГХ) у пацієнтів сприяє ремоделюванню серця і змінам гемодинамічних показників ще до розвитку інфаркту міокарда (ІМ). Застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) при ІМ сприяє зменшенню дилатації і гіпертрофії міокарда, знижує тиск наповнення і, відповідно, попереджує розвиток систолічної дисфункції лівого шлуночка. Тому цілком доцільним було дослідити показники гемодинаміки у пацієнтів після перенесеного ІМ залежно від існування ГХ.
Обстежено 99 хворих протягом 6 міс після розвитку ІМ. Спочатку хворих розділили залежно від призначеної терапії: 1-шу групу становили пацієнти, у яких до базисної терапії додавали еналаприл (10–20 мг/добу), 2-гу групу – пацієнти, які отримували периндоприл (5–10 мг/добу). В подальшому підгрупи 1А та 2А становили, відповідно, 24 та 29 пацієнтів з ГХ, підгрупи 1Б та 2Б – 20 та 26 хворих без ГХ. В 2А підгрупі відбувалося поступове зменшення показників КДІ в 3 та 6 міс на 5,6 та 8,0 % (Р<0,05). В 1А підгрупі відбувалося зниження показника КДІ на 5,5 % в 3 міс, а в 6 міс навпаки спостерігалася невелика дилатація на 0,5 % (Р>0,05). У пацієнтів 2Б групи відбувалося ще краще відновлення гемодинамічних параметрів порівняно з 2А групою, що відповідало зменшенню на 6,7 та 10,8 % в 6 міс (Р<0,05). В 1Б групі показник КДІ спочатку знижувався на 4,7 %, а потім зростав на 4,2 % (Р>0,05) в 6 міс порівняно з першим обстеженням. Динаміка показника КСІ була різноспрямованою: він знижувався в 2А групі на 10,4 % та 13,1 % відповідно в 3 та 6 міс (Р<0,05), в 2Б групі до 3 міс зниження становило 6,9 %, в 6 міс зменшення порівняно з першим обстеженням було ще більшим і становило 14,8 % (Р<0,05). В 1А групі в 3 міс відбувалося зменшення показника КСІ на 2,9 %, проте в 6 міс цей показник збільшився порівняно з першим обстеженням на 1,9 % (Р>0,05). В 1Б групі показник КСІ спочатку знижувався на 7,6 %, а потім повертався до рівня, дещо вищого за вихідний на 5,9 %. Відповідною до отриманих результатів була динаміка ФВ, яка збільшувалася на 7,0 % і 7,8 % в 2А та 3,7 % і 7,6 % в 2Б групах в 3 та 6 міс (Р<0,05), відповідно. В 1А групі навпаки відбувалося поступове зниження ФВ на 0,2 і 1,2 % в 6 міс (Р>0,05). В 1Б групі ФВ спочатку збільшувалася на 4,3 %, що було дещо краще, ніж у пацієнтів без ГХ, але в подальшому динаміки не відбувалося і показник ФВ знижувався на 1,2 % (Р>0,05).
Покращання гемодинамічних показників (зокрема зменшення дилатації ЛШ) у пацієнтів у ранній постінфактний період залежить від існування ГХ до розвитку ІМ. У пацієнтів, у яких ІМ передувала ГХ, спостерігали повільніше відновлення показників гемодинаміки, ніж у пацієнтів без ГХ з більш істотною ефективністю периндоприлу.
Вариабельность ритма сердца у пациентов с коморбидной с язвенной болезнью АГ на этапах терапии
Е.Е. Томина
Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина
Цель – выявление особенностей вариабельности ритма сердца (ВРС) у пациентов с коморбидной с язвенной болезнью (ЯБ) артериальной гипертензией (АГ) на этапах терапии.
Материал и методы. В амбулаторных условиях обследован 141 пациент, пациенты с коморбидной с ЯБ АГ (n=41) составили основную группу, с изолированной АГ (n=58) – группу сравнения 1 и с изолированной ЯБ (n=42) – группу сравнения 2. Оценивали ВРС по данным интервалокардиометрии на электрокардиографе Cardiolab 2000 на 5-минутных интервалах ЭКГ, которую регистрировали в клиностазе, ортостазе и тесте с метрономизированным дыханием. Изучали спектральные показатели ВРС: общую мощность спектра (TP, мс2) и соотношение низко- и высокочастотных доменов (LF/HF) на этапах терапии. Результаты обрабатывали методами вариационной статистики.
Выводы. Коморбидная с ЯБ АГ характеризовалась утрачиванием правильных механизмов регуляции, что может свидетельствовать о взаимном усугублении течения заболеваний. На этапах терапии реакция LF/HF на тест с метрономизированным дыханием стала правильной, и реакция ТР ВРС не изменилась, что важно учитывать в ведении таких пациентов.
Гипертоническая болезнь у женщин в климактерический период: особенности течения и медикаментозная коррекция
И.М. Фуштей, А.Я. Малиновская, Е.Н. Байдужая
Запорожская медицинская академия последипломного образования
После наступления менопаузы в течение первых пяти лет даже при мягких формах артериальной гипертензии (АГ) у половины женщин отмечаются изменения гемодинамики: повышение трансмитрального градиента в фазу предсердия, увеличение времени изгнания крови из левого желудочка, тенденция к повышению конечного диастолического и систолического артериального давления (АД). Проведенное многоцентровое исследование МАДАМ (Moexipril as Antihypertensive Drug after Menopause) подтвердило эффективность лечения гипотензивным препаратом моэксиприлом у 82,2 % женщин с ГБ в климактерическом периоде.
Цель – изучение внутрисердечной и системной гемодинамики с учетом влияния симпатоадреналовой и ренин-альдостероновой систем у женщин с гипертонической болезнью в постменопаузальный период при лечении моэксиприлом.
Материал и методы. Проведено обследование и динамическое наблюдение за 75 женщинами, страдающими ГБ в постменопаузальный период, средний возраст обследуемых (50,9±3,2) года. Основную группу составили женщины с патологическим климаксом, контрольную – 27 женщин с физиологическим течением климакса. Лечение моэксиприлом проводили на протяжении 22 нед. Начальная доза препарата составляла 7,5 мг. В случае неудовлетворительного эффекта в течение первых 2 нед, дозу увеличивали в два раза (до 15 мг). Внутрисердечную и системную гемодинамику изучали с помощью эхокардиографии (ЭхоКГ) на аппарате SIM 5000 Plus; суточную экскрецию катехоламинов – спектрофлюориметрическим методом, а уровень ренина и альдостерона в сыворотке крови – радиоиммунологическими методами.
Результаты. Установлено, что у женщин с ГБ и патологическим течением климакса преобладали нейровегетативные и психоэмоциональные нарушения: головная боль, головокружение, кардиалгии, расстройство сна, чувство "приливов", повышенная утомляемость, раздражительность, потливость, нарушение концентрации внимания, ухудшение памяти, непереносимость громких звуков, прибавка в весе. У 85,5 % женщин течение ГБ отягощалось гипертензивными кризами симпатоадреналовой направленности.
По данным ЭхоКГ преобладала диастолическая дисфункция по рестриктивному или псевдонормальному типу. У 11 (24 %) больных определялась систолическая дисфункция. Преобладал эукинетический тип системной гемодинамики с высоким периферическим сопротивлением сосудов.
Проведенная терапия моэксиприлом в индивидуально подобранной дозе приводила к достоверному снижению АД, а у 33 больных (69 %) – до целевого уровня. У 19 пациенток (39,4 %) имел место регресс гипертрофии левого желудочка. На фоне достоверного снижения уровней адреналина, норадреналина, ренина и альдостерона снижалась "жесткость" миокарда и повышалась сократительная его способность. Улучшалось общее самочувствие и психический статус больных, нивелировались кризы.
Влияние карведилола на суточный профиль артериального давления и функцию эндотелия у больных с АГ и СД 2-го типа
И.М. Фуштей, С.Л. Подсевахина, О.В. Ткаченко, А.И. Паламарчук
Запорожская медицинская академия последипломного образования
Цель – оценить антигипертензивную эффективность и влияние на функцию эндотелия карведилола у больных с артериальной гипертензией (АГ) в сочетании с сахарным диабетом (СД) 2-го типа.
Материал и методы. Обследовано 32 пациента (18 мужчин и 14 женщин), средний возраст составил (56,7±2,4) года, с диагнозом АГ ІІ–ІІІ степени и сопутствующим СД 2-го типа. Диагнозы АГ и СД установлены на основании стандартных методов диагностики и принятых рекомендаций. Длительность АГ составила (9,7±1,8) года, СД – (7,5±1,4) года. Уровень систолического артериального давления (САД) – (165,7±8,3) мм рт. ст., диастолического АД (ДАД) – (109,7±5,7) мм рт. ст., частота сокращений сердца (ЧСС) – (95,6±3,7) в 1 мин. Всем больным на фоне базисной терапии назначался карведилол (кориол, KRKA) в дозе 25 мг/сут, при недостаточном гипотензивном эффекте через 1 нед под контролем ЧСС дозу препарата увеличивали. Средняя терапевтическая доза составила (65,25±25,25) мг/сут. Всем пациентам по стандартным методикам измеряли офисное АД, проводили суточное мониторирование АД (СМАД), эхокардиографическое исследование с допплерографией плечевой артерии и пробу с реактивной гиперемией для оценки эндотелийзависимой вазодилатации (ЭЗВД), на аппарате Ultima PRO-30 (Украина). Период наблюдения составил 4 нед.
Результаты. По данным офисных измерений через 2 нед САД снизилось на 11,2 %, ДАД – на 10,8 % и достигло целевых уровней у 68,7 % пациентов. После титрации дозы через 4 нед целевой уровень АД достигнут у 86,4 % больных. По данным СМАД через 4 нед лечения препаратом отмечено статистически значимое снижение значений дневных и ночных САД (на 35,7 % и 11,2 %, Р<0,05 соответственно) и ДАД (на 14,2 % и 15,8 %, Р<0,05 соответственно). В начале исследования 29,6 % больных относились к категории dipper, через 4 нед эта группа возросла до 48,6 %. Дисфункция эндотелия сосудов в начале наблюдения отмечена у 86,7 % пациентов. Через 4 нед терапии с использованием карведилола регистрировалось снижение частоты выявления дисфункции эндотелия (68,9 % пациентов), при этом отмечено улучшение ЭЗВД на 23,7 % от исходной (Р<0,05). При применении препарата не отмечено побочных явлений и влияния на углеводный обмен.
Таким образом, карведилол в суточной дозе (65,25±25,5) мг проявляет высокую антигипертензивную активность, обеспечивает улучшение ЭЗВД и имеет метаболическую нейтральность у больных с АГ ІІ–ІІІ степени в сочетании с СД 2-го типа.
Коррекция нарушений углеводного обмена у больных с артериальной гипертензией и ожирением
И.М. Фуштей, О.В. Ткаченко, С.Л. Подсевахина, А.И. Паламарчук
Запорожская медицинская академия последипломного образования
Цель – оценить роль ранней диагностики и терапии нарушений углеводного обмена (НУО) у лиц с артериальной гипертензией (АГ) и ожирением.
Материал и методы. Обследовано 120 больных АГ І–ІІІ степени с абдоминальным ожирением (средний возраст (54,21±2,7) года). Проводили антропометрию, суточное мониторирование артериального давления (СМАД), эхокардиографию, исследование липидного и углеводного обменов. Больные разделены на 3 группы: 39 пациентов с нарушением глюкозы натощак (НГН), 47 пациентов с нарушением толерантности к глюкозе (НТГ), 34 пациента с сахарным диабетом (СД) 2-го типа. Терапию, включающую коррекцию питания, двигательной активности, назначение метформина 1500 мг в сутки, проводили в течение 6 мес. В качестве антигипертензивной терапии назначали периндоприл в дозе 2,5–10 мг/сут, при недостаточном эффекте добавляли индапамид в дозе 0,625–2,5 мг/сут. Группы сравнения составили лица без НУО: 1-я – с нормальным уровнем АД и индексом массы тела (n=20), 2-я – с АГ и избыточным весом (n=21).
Результаты. Атерогенные изменения липидного профиля у лиц с НУО соответствовали умеренному риску сердечно-сосудистых заболеваний. По результатам СМАД отмечалось увеличение степени НУО с увеличением тяжести АГ. Во 2-й группе по сравнению с контрольными частота концентрического типа геометрии левого желудочка (ЛЖ) была достоверно выше (Р<0,001). Гипертрофия ЛЖ и диастолическая дисфункция выявлены у лиц с НУО, начиная со стадии НТГ. Выявлена достоверная обратная корреляционная связь между базальной гликемией и диастолической функцией и прямая между постпрандиальной гликемией и индексом массы миокарда ЛЖ. В результате проведенного лечения толерантность к глюкозе нормализовалась у 73,7 % лиц 1-й группы и 24,2 % лиц 2-й. В 38,3 % случаев отмечался регресс НТГ в НГН. У больных 3-й группы регресс до НТГ отмечался в 33,5 % случаев. Полученные результаты были связаны и с достоверным уменьшением массы тела. У 68,9 % больных достигнута удовлетворительная компенсация гликемии. У пациентов 1-й и 2-й групп отмечено улучшение показателей липидограммы (Р<0,05), в 3-й показатели достоверно не изменились. Кроме достоверного снижения АД, во всех группах отмечено уменьшение толщины задней стенки ЛЖ и индекса массы миокарда, улучшение диастолической функции ЛЖ (Р<0,05).
Таким образом, у пациентов с доманифестными НУО, АГ и избыточным весом, терапия метформином и периндоприлом предупреждает манифестацию СД, улучшает показатели липидного профиля, снижает массу тела и оказывает положительное влияние на ремоделирование ЛЖ и его диастолическую функцию.
Особливості змін спектральних показників ВРС в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з нормальним АТ і ГХ
І.М. Хомазюк, Г.В. Сидоренко
ДУ "Науковий центр радіаційної медицини" АМН України", м. Київ
Мета – визначити особливості змін спектральних показників варіабельності ритму серця (ВРС) та їх клінічне значення в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (УЛНК) з нормальним артеріальним тиском (АТ) і гіпертонічною хворобою (ГХ).
Матеріал і методи. Обстежено 214 УЛНК 1986–1987 рр. Групу спостереження становили 190 чоловіків, з них 50 хворих з ГХ І стадії, 140 – ІІ стадії, 24 особи з нормальним АТ. У групу порівняння увійшли 96 чоловіків загальної популяції (ЗП), які не мали контактів з іонізуючим випромінюванням. З них у 30 була ГХ І стадії, у 30 – ГХ ІІ стадії, у 36 – нормальний АТ. За допомогою системи DiaCard-II ("Сольвейг", Україна) досліджували спектральні показники ВРС: загальну потужність спектра (ТР, мс2); потужність у діапазоні дуже низьких (VLF, мс2); низьких (LF, мс2) і високих (HF, мс2) частот, відношення LF/HF, індекс напруги (ІН) регуляторних систем.
Результати. В УЛНК з нормальним АТ встановлено зменшення ТР на 14,9 %, VLFp – 12,2 %, LFp – 16,7 % і HFp – 22,3 %. Співвідношення LF/HF в УЛНК перевищувало на 0,6 ум. од. (P<0,05) такі у ЗП з нормальним АТ. Зміни спектральних показників ВРС в УЛНК з ГХ характеризувалися зменшенням TP, VLF, LF, HF, збільшенням LF/HF відносно відповідного контролю. При ГХ І стадії – ТР зменшувалася на 34,8 %, VLF – 33,5 %, LFр – 34,8 %, HFр – 40,1 %, що майже вдвічі переважало зміни в УЛНК з нормальним АТ. Відношення LF/HF становило (4,1±0,2), підвищення становило 2,0 (48,8 %). В УЛНК з ГХ ІІ стадії – ТР зменшилася майже удвічі відносно ЗП з нормальним АТ, різниця між даними при ГХ І і ІІ стадії становила 20,9 % (Р<0,05). Зберігалося відношення VLF>LFР>HFр. У 25 % УЛНК з ГХ ІІ стадії реєстрували зменшення ТР < 2000 мс2, що на 11,0 % переважало дані УЛНК і 18,3 % ЗП з ГХ І стадії. При ГХ ІІ стадії зміни між УЛНК і хворими ЗП становили 5,6 %. Внесок VLF у ТР в УЛНК з ГХ ІІ стадії зріс до 61,4 % проти 56,6 % у ЗП з нормальним АТ. Внесок LFр становив 26,8 %, HFр – 11,7 % в УЛНК з ГХ ІІ стадії проти – 29,5 і 13,8 % у ЗП з нормальним АТ. Вже при ГХ І стадії в УЛНК зниження HFp реєстрували у третини хворих, що на 18,3 % переважало дані у ЗП. При ГХ ІІ стадії відсоток УЛНК, у яких внесок HFp у ТР був <10,0 %, збільшився і на 8,5 % переважав дані у хворих ЗП. Про зниження парасимпатичної і зростання симпатичної активності свідчило підвищення LF/HF > 2,0. В УЛНК з нормальним АТ в 83,3 % встановлено перевагу симпатичної активності більш ніж у двічі, що на 22,2 % перевищувало дані у ЗП з нормальним АТ. За наявності ГХ І стадії лише в 6,0 % УЛНК – LF/HF був < 2,0, але вище 1,5. В окремих випадках УЛНК з ГХ ІІ стадії встановлено LF/HF < 0,95. Частота підвищення ІН > 150 ум. од. зростала зі збільшенням стадії ГХ. Серед УЛНК з ГХ І стадії такі хворі становили третину, ГХ ІІ стадії – майже половину. Відсоток УЛНК з підвищенням ІН при ГХ І стадії на 5,3 % переважав дані у неопромінених хворих, при ГХ ІІ стадії – 6,7 %.
Таким чином, в УЛНК вже на рівні нормального АТ відбуваються зміни спектральних показників ВРС. При розвитку ГХ зменшення ТР відбувається за рахунок усіх її складових, але більшою мірою за рахунок HFp, що обумовлює відносну перевагу симпатичної активності. При тривалій ГХ встановлено більшу, ніж у контролі, частоту випадків TP < 2000 мс2, що заслуговує на особливу увагу з огляду на прогноз.
Диференційовані програми терапії хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні з ХОЗЛ
М.І. Швед, М.В. Гребеник, Р.Р. Коморовський, О.П. Мазур, С.М. Маслій, Л.М. Михайлів
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
Мета – розробити диференційовані методи лікування артеріальної гіпертензії (АГ) у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) на підставі вивчення імунного статусу, обґрунтувати можливість корекції виявлених порушень включенням у комплексну терапію імунотропного препарату імунофану.
Матеріал і методи. Методики включали загальні клінічні обстеження, вивчення імунної реактивності: вміст CD3+-лімфоцитів та їх субпопуляцій – CD4+-хелперів, CD8+-супресорів, а також CD72+ i CD16+-лімфоцитів, імуноглобулінів A, G, M, ЦІК та активності комплементу. Стан системного запального процесу оцінювали за параметрами ФНП-a, ІЛ-1b та ІЛ-10. Ефективність лікування визначали також за динамікою показників добового моніторування артеріального тиску (АТ), ехокардіоскопії, моніторування бронхіальної прохідності.
У дослідження послідовно включено 133 хворих (75 чоловіків та 58 жінок), середній вік (53,4±2,6) року, які були розділені на 3 групи (1-ша (n=42) – хворі на АГ, 2-га (n=42) і 3-тя (n=44) – хворі на АГ+ХОЗЛ), які формувалися методом послідовної випадкової вибірки. Усі хворі отримували однотипну базову терапію (гідрохлоротіазид, сартан, аспірин, статин), пацієнти 3-ї групи – додатково імунофан. 81 хворий із супутнім ХОЗЛ отримували інгаляційно сальметерол, флутиказон, при інфекційному загостренні – муколітики і антибіотики. Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою програми SPSS v.13.0.
Результати. Вихідний стан показників у хворих на АГ з ХОЗЛ характеризувався вторинним імунодефіцитом та ознаками оксидативного стресу, що є суттєвим фактором прогресування мікст-патології. Через 1 міс після терапії з включенням імунофану відзначено зростання рівнів CD3+-лімфоцитів за рахунок CD4+-хелперів та зменшення CD8+-супресорів з покращенням співвідношення CD4+/CD8+, достовірне зниження CD22+ на фоні підвищення кількості CD16+ та нормалізацію вмісту імуноглобулінів. Динаміка імунограми супроводжувалася ремісією ХОЗЛ у 72,6 % хворих, тривалість якої перевищувала контроль на (2,3±0,3) міс, характеризувалася достовірним зниженням АТ і стабільним перебігом АГ. Через 6 міс параметри імунограми були достовірно кращими порівняно з контролем. Імунокоригуюча дія імунофану виявилася ефективнішою у період загострення ХОЗЛ, супроводжувалася покращанням клінічного перебігу поєднаної патології, зменшенням частоти рецидивів.
За результатами дослідження, підтверджено суттєву імунокоригуючу дію комплексного лікування з включенням імунофану при мікст-патології, що забезпечувало клінічну ремісію ХОЗЛ та достатній рівень контролю АГ упродовж 6 міс.
Віддалені результати застосування корвітину з антиоксидантною та протизапальною метою у хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні із ХОЗЛ
М.І. Швед, О.П. Мазур, Н.М. Вівчар
Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського
Мета – вивчити віддалені результати застосування корвітину із антиоксидантною та протизапальною метою у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) у поєднанні із хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ).
Матеріал і методи. Обстежено 44 хворих на АГ у поєднанні із ХОЗЛ, 28 – на ХОЗЛ ІІ стадії (15 чоловіків і 13 жінок) та 16 – на ХОЗЛ ІІІ стадії (11 чоловіків і 5 жінок). Обстежені хворі отримували комплексну терапію, яка включала антагоніст рецепторів до ангіотензину ІІ кандесартан у дозі (12,3±4,2) мг/д та водорозчинну форму кверцетину – корвітин по 0,5 г препарату 1 раз на добу внутрішньовенно. Курс лікування корвітином становив 5 ін’єкцій. В подальшому підтримуючу терапію проводили кверцетином по 1 г 2 рази на добу протягом 4 тиж. Курси лікування повторювали не рідше 2 разів на рік. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб. Обстеження проводилося до, через 1 та 6 міс після лікування. Стан перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за рівнем малонового альдегіду (МА) за методом Placer (1985). Антиоксидантну систему захисту (АОСЗ) характеризували за параметрами глутатіону відновленого (ГВ) – реакція з n-меркурбензоатнатрієм, супероксиддисмутази (СОД) за методом Чеварі (1985), каталази – за методом Королюка (1988). Стан системного запального процесу оцінювали за параметрами ФНП-a, ІЛ-1b та ІЛ-10. Концентрацію цитокінів вивчали з допомогою реагентів виробництва ТОВ "Укрмедсервіс", Україна (твердофазовим імуноферментним методом).
Результати. У вихідному стані в усіх хворих виявлено порушення ПОЛ та активацію системного запального процесу. У хворих на АГ у поєднанні із ХОЗЛ ІІ стадії діагностовано зниження рівнів ГВ до (56,75±2,36) мкмоль/л, СОД – до (120,9±5,8) ум. од./л та каталази – (12,85±0,75) ммоль/л, що зумовлювало зростання активності ПОЛ – концентрація МА при цьому становила (4,01±0,19) мкмоль/л. Активація системного запального процесу виявлялася зростанням вмісту в сироватці крові ФНП-a до (45,2±3,1) нг/л та ІЛ-1b (108,3±7,2) нг/л при зниженні рівнів протизапального ІЛ-10 (4,1±0,2) нг/л. У хворих із ХОЗЛ ІІІ стадії виявлено пригнічення АОСЗ зі зниженням вмісту ГВ до (46,70±2,15) мкмоль/л, СОД – до (113,8±6,6) ум.од./л та катлази – до (1,71±0,60) ммоль/л з відповідним зростанням концентрації МА, яка становила (5,66±0,24) мкмоль/л. Рівні ФНП-a, ІЛ-1b та ІЛ-10 відповідно становили (56,4±3,7), (136,2±9,1) і (4,8±0,2) нг/л. У хворих на АГ із ХОЗЛ ІІ стадії через 1 міс лікування виявлено виражений антиоксидантний ефект, який проявлявся зростанням рівнів ГВ до (69,04±3,26) мкмоль/л, СОД – (151,6±7,0) ум.од./л та каталази – (14,03±0,93) ммоль/л, що приводило до зниження концентрації МА до (2,37±0,10) мкмоль/л. Протизапальна активність також була достатньо вираженою, вміст ФНП-a знижувався до (28,3±1,8) нг/л, ІЛ-1b – до (36,5±2,1) нг/л при зростанні ІЛ-10 до (6,5±0,4) нг/л. У хворих із ХОЗЛ ІІІ стадії антиоксидантна та протизапальна активність препарату була менш значною, проте після місячного курсу лікування рівень ГВ становив (58,74±2,43) мкмоль/л, СОД – (137,5±8,4) ум.од./л, каталази – (13,62±0,61) ммоль/л, МА – (3,54±0,15) мкмоль/л, ФНП-a – (34,2±2,1) нг/л, ІЛ-1b – (68,3±4,1) нг/л та ІЛ-10 – (6,2±0,3) нг/л. При аналізі вказаних параметрів через 6 міс виявлено їх повторне погіршення, проте вміст не досягав вихідних концентрацій.
Висновок. Застосування корвітину дозволяє досягти значної антиоксидантної та протизапальної дії у хворих на артеріальну гіпертензію у поєднанні із хронічним обструктивним захворюванням легень ІІ стадії, тоді як у пацієнтів із ІІІ стадією захворювання відзначалася помірна позитивна динаміка показників.
Характер метаболічних порушень у хворих з інфарктом міокарда та супутньою АГ
В.О. Шумаков, І.Е. Малиновська, Т.В. Талаєва, В.В. Братусь, Л.П. Терешкевич, І.О. Готенко
Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ
Нормалізація артеріального тиску є однією з обов’язкових умов тактики ведення хворих з ІХС, особливо в гострий період інфаркту міокарда (ІМ) та у постінфарктний період. Останніми роками доведено, що в основі розвитку та прогресування атеросклерозу та гіпертонічної хвороби є багато спільних факторів. Адекватна терапія хворих, які перенесли ІМ, включає препарати, що належать до першої лінії у лікуванні гіпертонічної хвороби. Останніми роками більш поширеним стало застосування статинів у хворих з підвищеним артеріальним тиском, а порушення функції ендотелію, які становлять одну з передумов розвитку і прогресування атеросклерозу, спостерігаються у більшості пацієнтів з гіпертонічною хворобою. Схожість патогенетичних ланок різних нозологічних форм та ефективність однакового лікування свідчать про їх єдність при підвищеному артеріальному тиску та в процесі атерогенезу. Підґрунтя їх розвитку можуть становити системні метаболічні порушення, в тому числі проатерогенного характеру.
Мета – визначення ступеня активності системного запального процесу з інтенсифікацією оксидантного стресу та розвитком проатерогенних змін ліпідів і порушень вуглеводного обміну з виникненням інсулінорезистентності у хворих на ІМ при супутній артеріальній гіпертензії (АГ).
Матеріал і методи. Обстежено 100 пацієнтів з гострим ІМ, які залежно від наявності АГ були розділені на дві групи: 1-шу групу становили 44 хворих без АГ, 2-гу групу – 56 хворих із супутньою АГ. Всім хворим було проведено клініко-функціональне та біохімічне обстеження. Для з’ясування активності запального процесу визначали рівень СРП, вміст холестерину в моноцитах; інтенсивність оксидантного стресу оцінювали за вмістом МДА плазми та активністю каталази; поряд із загальноприйнятими показниками обміну ліпідів та ліпопротеїнів визначали проатерогенний потенціал плазми за вмістом холестерину та тригліцеридів у мишачих макрофагах; про характер обміну вуглеводів судили за рівнем глікозильованого гемоглобіну та результатами підшкірного інсулінового тесту (за допомогою якого також визначали наявність інсулінорезистентності). За даними проведеного дослідження серед пацієнтів обох груп не встановлено суттєвих розбіжностей більшості загальноприйнятих показників обміну ліпідів та ліпопротеїнів крові. Водночас, рівень тригліцеридів у 1-й групі був (1,81±0,08) ммоль/л тоді як у 2-й групі ((2,05±0,07) ммоль/л, Р<0,05). Відповідно до цих результатів вміст ліпопротеїнів дуже низької щільності становив відповідно (0,83±0,04) та (0,96±0,04) ммоль/л. При оцінці ступеня запалення рівень СРП в 1-й групі дорівнював (11,7±1,2), в 2-й групі – (15,1±1,3) мг/л (Р<0,05). Підвищення активності системного запального процесу супроводжувалося розвитком оксидантного стресу, який проявлявся зростанням вмісту МДА в плазмі, відповідно до (4,26±0,12) та (4,64±0,11) ммоль/л (Р<0,05), при зниженні активності каталази до (5,48±0,08) та (5,30±0,08) мккат/л. Вищезазначені системні порушення з активацією запального процесу і зростання інтенсивності оксидантного стресу сприяли проатерогенній модифікації ліпопротеїнів низької та дуже низької щільності, про що судили за вмістом холестерину та тригліцеридів у мишачих макрофагах, які в більшій мірі були підвищені у хворих з ІМ і супутньою АГ. Так, рівень холестерину в мишачих макрофагах в 1-й групі становив (307,0±6,7), в 2-й групі – (335,1±11,1) г/г білка (Р<0,05); схожу спрямованість спостерігали стосовно вмісту тригліцеридів у мишачих макрофагах, який дорівнював відповідно (393,1±7,2) та (417,61±8,7) г/г білка (Р<0,05). Зниження чутливості до інсуліну, як системної так і гепатоцитів, з розвитком інсулінорезистентності зареєстровано у пацієнтів обох груп і було однакового рівня інтенсивності. Таким чином, у гострий період інфаркту міокарда встановлені системні порушення метаболічних процесів, вираженість яких збільшується при супутній АГ.
Характеристики комплексу інтима–медіа та функції ендотелію у хворих на ішемічну хворобу серця з метаболічним синдромом
К.О. Яновська, О.І. Мітченко, В.Ю. Романов
Національний науковий центр "Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска" АМН України, м. Київ
Мета – вивчити характеристики комплексу інтима-медіа та ендотеліальної функції у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) з метаболічним синдромом (МС) порівняно з наявністю у хворих цукрового діабету 2-го типу (ЦД).
Матеріал і методи. Досліджено 80 хворих з ІХС, МС, яких розподілено на дві клінічні групи: 1-ша група (n=37) – пацієнти з ІХС, МС та ЦД 2-го типу (середній вік (58,3±2,6) року); 2-га група (n=43) – з ІХС, МС без ЦД 2-го типу (середній вік (55,9±3,1) року). Усім хворим проводилося визначення антропометричних даних (зріст, вага, індекс маси тіла, окружність талії та стегон та їх співвідношення), рівнів глюкози та інсуліну з розрахунком індексу НОМА, глікозильованого гемоглобіну, глікемічного профілю, ліпідного профілю плазми крові, проводилися ЕхоКГ, вимірювання товщини комплексу інтима–медіа (КІМ) загальної сонної артерії, ендотеліальної функції плечової артерії та коронаровентрикулографія з метою верифікації ІХС. МС визначався за критеріями АТР-ІІІ (2001).
Результати. За результатами дослідження комплексу інтима-медіа загальної сонної артерії та ендотеліальної функції плечової артерії виявлено, що у хворих на ІХС, МС та ЦД характеристики товщини комплексу інтима–медіа були значно збільшені порівняно з когортою хворих на ІХС, МС без ЦД. Найбільш сильний позитивний кореляційний зв’язок у хворих 1-ї групи був виявлений між товщиною комплексу інтима–медіа та рівнями загального холестерину (r=0,72, Р<0,001), ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) (r=0,68, Р<0,001) та коефіцієнтом атерогенності (КА) (r=0,64, Р<0,05), також у цій групі спостерігався негативний кореляційний зв`язок між показниками ліпідного профілю та функцією ендотелію плечової артерії (загальний холестерин r=-0,63, Р<0,001, ЛПНЩ r=-0,59, Р<0,001 та КА r=-0,61, Р<0,05). На противагу цьому у хворих з ІХС, МС без ЦД спостерігається дещо інша тенденція: слабкий прямий кореляційний зв`язок між рівнями загального холестерину (r=-0,21, Р<0,001), ЛПНЩ (r=0,16, Р<0,001), коефіцієнтом атерогенності (r=0,30, Р<0,05) та показниками товщини комплексу інтима–медіа та сильний негативний зв`язок між ендотеліальною функцією плечової артерії (ендотелійзалежна вазодилатація (ЕЗВД)) та рівнями загального холестерину (r=-0,79, Р<0,001), ЛПНЩ (r=-0,74, Р<0,001) та КА (r=-0,88, Р<0,001).
Висновки. За отриманими даними наявність ЦД у хворих з ІХС і МС асоціюється з вираженими структурно-функціональними змінами артеріального русла, а саме збільшенням товщини комплексу інтима–медіа, показники якої мають тісний позитивний зв’язок з рівнем ХС та ЛПНЩ. У хворих з ІХС і МС без порушення вуглеводного обміну переважають функціональні зміни ендотелію судин, показники яких мають негативний кореляційний зв’язок із зазначеними вище показниками ліпідного профілю.
undefined
Наиболее просматриваемые статьи:
Актуальные темы
- Лечение геморроя Важно!
- Лечение простатита Важно!
Последние публикации
- Цирротический туберкулез
- Туберкулезный плеврит: симптомы, диагностика, лечение
- Туберкулез нервной системы, туберкулез мозговых оболочек
- Туберкулез мочеполовой системы
- Туберкулез внутригрудных лимфатических узлов
- Побочные действия препаратов
- Действие лекарственных стредств
- Противовирусные лекарства
- Самолечение
- Гемодиализ
Советы астролога
Также в разделе
 |
Дифференцированный подход к коксалгии на фоне дистрофических изменений в пояснично-крестцовом отделе позвоночника В.М. Вакуленко, Донецкий НИИ травматологии и ортопедии, Украина Резюме Представлены результаты лечения 100 пациентов с сочетанным дистрофическим поражением... |
|
Пантопразол: значение и место в терапии кислотозависимых заболеваний Маев И.В., Кучерявый Ю.А., Оганесян Т.С. К кислотозависимым заболеваниям относят различную патологию органов пищеварения, как функциональную, так и... |
|
Современные подходы к грудному вскармливанию ребенка Л. В. Абольян, кандидат медицинских наук Н. З. Зубкова, кандидат медицинских наук ММА им. И. М. Сеченова, НИИ общественного здоровья и управления... |
|
Современные возможности применения антацидных препаратов Охлобыстин А.В. Антациды представляют собой одну из наиболее распространенных и многочисленных групп препаратов, используемых для лечения заболеваний... |
|
Клинико-лабораторные изменения печени у больных с инсулинорезистентностью Звенигородская Л.А., Егорова Е.Г. В последнее время проблема неалкогольной жировой болезни печени (НАЖБП) привлекает внимание многих клиницистов, что... |
|
Методы хирургического лечения постинфарктной аневризмы левого желудочка, осложненной тромбэндокардитом. Процесс ремоделирования при формировании постинфарктной аневризмы левого желудочка (ПАЛЖ) начинается в ближайшие часы после острого инфаркта миокарда (ОИМ),... |
|
Оценка клинической эффективности препарата Теравит Прегна, назначаемого для профилактики и лечения железодефицитной анемии и гестоза при беременности Мозговая Е.В., Краморева Н.Л. По многочисленным данным литературы [6,9,11,13], при различных физиологических (в том числе в период беременности) и патологических... |
|
Хронический тонзиллит: диагностика, лечение, профилактика Полякова Т.С., Полякова Е.П. РГМУ Обсуждение лечебно–диагностической стратегии и тактики у больных с хроническим тонзиллитом весьма актуально. При этом... |
|
Актуальность метаболического синдрома в профилактике острых сердечно-сосудистых событий: преувеличение риска или недооценка очевидного? Е.И. Митченко. Национальный научный центр «Институт кардиологии им. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев. Оптимизация профилактики острых сердечно-сосудистых... |
|
Оценка синдромальной структуры депрессии как показателя суицидального риска Доцент О.Н. Поморцев, и.о. зав. Кафедрой неврологии и психиатрии. А. В. Панасюк, врач психиатрического отделения ГУ”РКБ” XXI век называют веком депрессии.... |
